Історія
двох рідних по історії громад

30 червня 2019 року відбулися  перші  вибори  депутатів та  голови  Карапчівської об’єднаної територіальної громади до складу  якої  входять  дві  рідні по  історії громад сіл Карапчів та  Йорданешти,  які  протягом 50 років входили до  однієї сільської ради.   

Про історію виникнeння села Карапчів говорять не тiльки документи, a й сам народ. 3 його уст відомі різні легенди про назву села:

  1. У минулому, коли жили турки на цій землі, вони будували  ясла для коней, a ясла турецькою мовою перекладаеться  кара. Від цього i пішла назва села.
  2. Говориться що термін кара з турецької мови означає чорний злодій.  Існує така легенда, що жителі села викрадали у турків коней, i тому їх називали чорними злодіями. Колись землі Карапчева були покриті буковими лісами. Ha них звернули увагу сусідні купці. Вони почали різати та вивозити ці ліси. I вiд слова "а cara ", що з румунської мови перекладається вивозити, виникла назва Карапчів .

Перші відомості про село Карапчів відносяться ще до XV ст.. Але перші свідчення про село, яке розташоване на річці Сіреті, дав Георгій — житель цього села, який був свідком підпису документа про продаж цієї місцевості у 1563 р. Ці землі належали панам родини Теуту, які були логофетами при багатьох молдавських воєводах у XV – XVIII cт. 3 цього можна зробити висновок, що село існувало у часи Штефана чел Маре (1457-1504). У XVIII ст. землі села Карапчів, якi раніше належали пану Теуту, були куплені родиною Грігорча, a землі , що розташовані на правому березі річки Сірету у 1747 році дарує монастирю містечка Путни(Румунія).Перепис населення 1774 року стверджуе, що в селі було 56 хат, 3 священика, 40 селян, якi сплачували данину.У 1986 році в селі було 650 хат  у яких проживали 1982 людей. 860 з яких були працевлаштованими: 120 людей працювали на спиртзаводі, 190- у колгоспі, 120 були державними службовцями та 140 працювали на Карапчівській залізниці, у військовій частині та у лісі. Сьогодні село Карапчів налічує більше 2000 людей та 669 будинків.

Кожна місцевість пишаєтьея своїми спорудами. З чим гордиться i Карапчів. Основним духовним елементом нашого села є Храм Святих-лікарів Кузьма і Дем’ян. У самому центрі села знаходиться сільська рада, Карапчівський ліцей ім. Емінеску, дошкільний навчальний заклад, школа інтернат будинок культури, амбулаторія, відділення ощадбанку, пошта, бібліотека. Також у нашому селі широко розвинена сфера послуг.

Одним із найважливішим органом, який забезпечує інтереси територіальної громади є сільська рада- старостат, бере свій початок з 1944 року. Першою будівлею с/ради був будинок одного провідного селянина Василя Кобеля, якого було депортовано під час війни. Згодом с/раду перемістили у стінах старої середньої школи…

Перша початкова школа в селі була відкрита згідно постанови австрійської влади (Schuleinrichtungskunde) вiд 28 січня 1883 року. Ha початку школа діяла в найманому домі. У школі працював один учитель, який навчав 50 учнів  с. Карапчева i Просіки. Згодом розпочалось будівництво нової школи. Над 30 жовтня 1889 року закінчилось будівництво школи з однією класною  кімнатою i однією житловою кімнатою для вчителя. У 1904 році було побудовано ще двi класні кімнати за рахунок сільської ради та пана Янку Грігорчі. До часів Першої світової вiйни діяла початкова  школа, де навчалося 140 учнів, a в міжвоєнний період — це уже була семирічна школа, в якій навчалися і діти з дитячого будинку який був відкритий у будинку маєтку пана Грігорчі після Великої Вітчизняної війни. 3 1953 року no 1981 рік - це уже була середня школа, де навчалося 300 -500  учнів i працювало 30 - 40 учителів. У 1985 році була побудована нова сучасна школа. B ній 24  класні приміщення, де мають можливість навчатися 600 учнів. Протягом 130 років існування школу  очолювали директори: Козма  Кобель (1883 - 1892), Іон Харабарович (1893 - 1909), Єуджен Аврам (1909 - 1927), Штєфан Аврам (1927 - 1944), Анатоліє Баско (1955 - 1961), Васілє Товарницький (1961 - 1994), Віорел Дущак (1994-1995). З 1995 року – по сьогоднішній день директор Евгеній Товарницький.  У 1990 році Карапчівській школі було присвоєно iм'я  відомого румунського  письменника Міхая Ємінеску. 

А школа – інтернат має свою історію. Після переїзду пана де Григорчи до Румунії, його маєток став притулком для воєнних, які охороняли залізничні мости. Вони жили  з 1941 – по 1944 роках. Починаючи з 1944 – по 1948 р. був зроблений капітальний ремонт  та маєток став притулком для дітей сиріт. Починаючи з 1962 року бере початок школа інтернат для слабозорих.У 1985 році був побудований ще один корпус.Сьогодні школа-інтернат налічує   82 дітей, позбавлених батьківської опіки, для яких персонал (31 педпрацівник) на чолі з директором Марією Кирилюк стали рідними людьми.  Вихованці — активні учасники різних конкурсів. Насамперед, обласного „Сузір’я надій”, а також заходів, що організовують у інтернаті з нагоди різноманітних свят. Піклуються діти про парк, що на території спецшколи. А зараз  пропонуємо переглянути відеоролик: Наша школа – рідний дім.

В 1984 році перебудували  дитячий садок, до цього часу він знаходився на території спиртзаводу.  Дитячий садок розташований в мальовничому місці, в зеленій зоні, має впорядковані ігрові майданчики, просторі, світлі приміщення для окремих дитячих груп, має значну територію. В садочку створено умови для повноцінної ігрової та навчальної діяльності малюків та дошкільнят. Дитячий садок розрахований на 4 групи.  Керівник закладу – Перчула Аурелія Драгошівна, знаходиться на посаді завідуючої з  року.Дошкільний заклад здійснює набір дітей до 4 груп. На даний час виховуються 90 дітей.  У садку  є спортзал, їдальня, дитячий майданчик. Уже багато років садочок тісно співпрацює з бібліотекою. Спільними зусиллями готують різноманітні свята, проводять конкурси, ігри.

У центрі села знаходяться амбулаторія, де лікарі  обслуговують жителів нашого села. Амбулаторія загальної практики сімейної медицини має два корпуси. Один із них працює  з 2005 року після капітального ремонту. У старому корпусі до 1970 року був туберкульозний диспансер, а згодом – амбулаторія. На даний час у старому корпусі 2 стоматологіні кабінети та аптека. Головний лікар Сорін Іванович Фретеучан, який на цій посаді з 2001 року.

Карапчівський спиртзавод функціонував з 1900 року. Спочатку це був завод по виробництву хлібопекарських дріжджів. Після війни (1946 р.) завод пущено в експлуатацію по випуску хлібопекарських дріжджів і спирту-сирцю. А з 1969 року освоєно виробництво спирту «Екстра». На даний час завод не працює.

Село Йорданешти Глибоцького району Чернівецької області розташоване на обох берегах р. Серет і межує з селами Ропча Сторожнинецького району та Карапчівом  і Купкою Глибоцького району . Загальна площа села – 926,08 га. Національну  основу села  складають румуни . Село задаровує красою , захоплює щирістю жителів та своєю історією.

Вперше воно згадується в документах 1692 року як « Арданешти ». Інший документ , в яком згадується село Йорданешти – це лист Сандула  Хаждеу 19 січня 1747 року. У ньому повідомляється про розподіл майна С. Хаждеу своїм дітям : Василю , Марії , Роксані та Сафті . Згідно цього документу с . Йорданешти було передано Марії . В іншому документі , що стосується сім ї Хаждеу «Анали Доброджу » перекладено з німецької мови говориться про те, що село Йорданешти розташоване в Сучавському повіті.  Багато часу с. Йорданешти передавалося від одного Хаждеу до іншого, а головне село було передано монастирю в Путні .Склавши родове дерево сім‘ї Хаждеу ,  дійшли висновку ,що це  родичі відомих румунських письменників Олександру Хаждеу та Богдану – Петричейку Хаждеу.3 листопада 1751 року капітан Тоадер Беделіце ,  виконуючи наказ імператора , пройшов до сусіднього села  Карапчева , щоб визначити межі села Йорданешти. А 23 вересня 1757 року Хаждеу отримав документ від Стефана Стирче , Тоадера Калмуцкі і Павла Маруна , в якому написано, що з наказу Його Величності   Діну Кантакузіно , с. Йорданешти Сучавського повіту межує з селами Ропча (80 одгонів) і Карапчів .На території села у 1784 році проживало 66 сімей. Населення  збільшувалось : 1848р. - 1268 чол., у 1925р.- 2184 чол., 1937р. - 2603 чол., у 1997р. - 2240 чол., 2007 - 2295 чол.В документі « Schematismus der griechisch –orintalichen Bucovinaer Dsocese  » за 1848 , було зазначено, що с. Йорданешти має 1268 мешканців , більше ніж  Карапчів 648 мешканців і Просіка 540 мешканців ,але  менше ніж Ропча 1322 мешканців.

В серпні 1871 роках через село Йорданешти  проїзджав  великий румунський поет  Міхай Емінеску , прямуючи до Путни. З « Щомісячника Буковинської Митрополії » 1937 року дізнаємося про те, що населення села становить 2603 особи (680сімей), та існування шкіл на правому та лівому берегах Серету.

До 1946 року село називалося  Йорданешти.   З 1946 року, назву села змінили на Підлісне. Серед односельчан існує дві версії щодо утворення цієї назви. Перша :так назвали село , тому що з усіх боків ростуть дивовижні ліси , а друга – в честь прізвища секретаря сільської ради ««Підлісної» , яка дуже добре ладнала з представниками тодішньої влади. В 30-х роках у село виникає чоловічий хор, до якого увійшло 50 чоловіків , на чолі з  Іллеєм  Товстюкой . Хор  займав призові місця в різноманітних конкурсах.У 1931 - бронзова медаль на конкурсі влаштованим товариством «Армонія », у 1932 –срібна нагорода.

У 1949 роках в село створено два колгоспи. На правому березі Серету « 8 березня » , на лівому « Кіров ». Перший колгосп був створений у господарстві Тоадера Іонец ,а другий Еудокії Шапка . Зауважимо , що селян  примусово змушували писати заяви про  вступ у спілку.
У 1968 році село електрифіковано. На початку 80-х років збудовано магазин, автопарк, будинок культури, в якому знаходиться  до даного часу сільська рада та бібліотека .

Постановою  Президії  Верховної  Ради  України  №  133/95-ПВ  від  02  березня  1995  року  селу   «Подлесное»   повернено  історичну  назву «Йорданешти». За останнє десятиріччя Йорданешти молодіє, будується . Зявилося багато приватних магазинів, де прагнуть впроваджувати європейські стандарти обслуговування.

Йорданештська  сільська  рада  відновлена  13  травня  2001  року   після  закриття  її  радянською  владою  у  кінці  40-х  років  ХХ  століття ,  рішення  Чернівецької  обласної  ради  від 14.09.2000  року.  Факт  відновлення  зафіксований   у  « Відомостях  Верховної  Ради  України »   №  45  від  10.11.2000 року.

На території  села є  медичний  заклад  - лікарська амбулаторія.  Працює  будинок  культури  «ім.. Чіпріяна  Пормубеску» , площа  якого  складає  270  кв.м. Будинок культури  розрахований  на  350 посадочних місць.  Працює танцювальний гурток  «Кодрій»  , який  своїми  виступами  неодноразово  здивував  жителів  нашого  села  та  району, діє  чоловічій  хор  «Фіій  Арбороасей»,  який  також  своїми  виступами  по  телебаченню  неодноразово  здивував слухачів  та  глядачів.

На території села працює  сільська  бібліотека  «Арбороаса», в  який  читальний  зал  розрахований  на  16 місць.  Книжковий  фонд  складає  9600 екземплярів, працює програма  «Бібліоміст».  Є  також  шкільні  бібліотеки, в загальноосвітніх     школах, де  учні  школи  мають змогу  брати підручники та  програмну літературу ,  сільський  стадіон,  на  якому проводяться  районні футбольні змагання.

На території села  діють 2  школи -  Йорданештська  ЗОШ  І-ІІ  ступенів №2   та   Йорданештська  ЗОШ І-ІІІ  ступенів.     Йорданештська ЗОШ І-ІІІ ступенів, що на лівому березі р.Сірет, була заснована в 1882 році в хаті Іллі Костиняна, який потім став головою сільської ради. Першим директором школи був Іванович Георгий. Діти навчалися у двох класних приміщень. Через 12 років школу відвідувало 125 учнів, а в 1913 році – 197 учнів. З 1882 по 1944 рр. директорами школи були: Іванович Георгій, Немеш Євгеній, Зонті Атанасій, Попеску Міхай, Кирдей Іустін, Авраам Штефан, Товстюк Ілля, Преоту Василь, Купаренку Діонізій. Останнім директором міжвоєнного та воєнного періоду був Діонізій Купаренку, який у 1944 році емігрував до Румунії. В 1944 році директором школи було призначено Дору Роземблат. Після війни класи були комбіновані. В 1950 році відкривається п’ятий клас, а в 1952 році закінчує школу перший випуск (7 класів). В 1954 році закінчують школу 42 учня. В 1962 році закінчують школу перші учні, що навчались 8 класів. Коли директором був Сімеон Клар (1959 – 1964), будуються ще 4 навчальні класи. Найбільшу кількість учнів школа мала у 1973 та 1974 рр., коли в неї навчалися відповідно 207 та 206 учнів. В 1974 році вперше директором призначено випускника цієї школи Божеску Івана Олександровича. З 1944 р. по сей день директорами Йорданештської ЗОШ І-ІІІ ст. були: Дора Роземблат – 1944 – 1949р.; Лазар Гуцуляк – 1949 -1959р.; Сімеон Клар 1959 – 1964р.; Михайло Патраш 1964 – 1974р.; Іван Божеску 1974 – 1982р та 1990 – 2000р. Микола Божеску 1982 – 1990р.; Наталя Шапка 2000 – 2012р.. 1 вересня 2012р. директором школи стає Шапка Флоря Аурелович. В 2002 році Йорданештська школа №1 отримує статус Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. З 1 вересня 2020 року директором Йорданештського закладу загальної середньої школи є Іонець Василь Георгійович.

Протягом  2012-2018 років проводилось будівництво сучасного навчально-виховного комплексу. 11 січня 2018 року – відбулось офіційне відкриття сучасного навчально-виховного комплексу – Йорданештської  ЗОШ І-ІІІ ступенів з  усіма  зручностями відповідно  до вимог учбового  процесу.

У далекому 1897 році в селі Йорданешти на правому березі річці Сірет у домі діда академіка Грігорія Бостана вперше почала функціонувати школа , яка мала статус початкової.

На початку 1903 р. з допомогою мешканців села була здана в експлуатацію будівля нової школи, в якій були чотири класи.

Пам’ятним     для  Йорданештської  ЗОШ І-ІІ ступенів № 2  був   1957     рік,  коли школа  стала семирічною, на  даний  час випускники школи здовубіють початкову  освіту – 9 класів. 

З 1897 року до наших днів директорами Йорданештської ЗОШ №2 були : Георге Факас (1897-1913),Дімітріе Туркевич (1913-1920),Діонісіе Купаренку (1920-1928),Тоустюк Іліе (1928-1932),Діонісіе Купаренку (1932-1939),Васіле Преоту (1939-1944),Єужен Мітран (1944-1953),Георге Горобец (1953-1956),Васіле Товарніцкі (1956-1957),Боріс Гладун (1957-1962),Ніколай Марюцак (1962-1977),Міхаіл Патраш (1977-1990),Іон Білецкі (1990-2012).З 2012 року директором школи є Кирчул Марінела Георгіївна.

Берегинею жителів  села Йорданешти являється Святомихайлівська церква 1898 року побудови . У 1999 році – побудована капличка-пам'ять присвячена політичним репресованим . У  2013 році відкриті та освячені  ще  5  капличок.   Церква повністю зберіглася у первісному вигляді, хоч їй минуло 120 років. І на даний час вона має історико-культурну, духовно-просвітницьку, мистецьку, архітектурну, морально-етичну вартість.

Протягом  останніх двох років  на  правому  березі  річки  Сірет  проводиться  будівництво ще однієї берегині  села – православної  церкви  на честь святителя Нектарія.