26 квітня – день Чорнобильської катастрофи
До зруйнованого реактора було рукою подати...
Ледь повернувшись зі служби у армії тодішнього радянського союзу, Раду Тимчук разом з кількома односельцями з Карапчіва поїхали на Донбас. Молоді хлопці вступили у професійно-технічне училище у Білозерську, а закінчивши його спустились під землею на місцевій шахті. Власне, то був початок загалом 32-річної шахтарської роботи. Що правда, із неочікуваною перервою, що сталась у квітні 1986 року, коли світ здригнувся від старшого вибуху на Чорнобильський АС. Уже через тиждень після 26-го числа, Раду Тимчука викликали до військомату, і як армійського хіміка запасу, відправили на ліквідацію аварії на ЧАЕС.
Звісно, ніхто із ліквідаторів у той час і гадки не мав на яку велику небезпеку себе наражав. А проводити різні заходи дезактивації Раду Довелось, образно кажучи у самому пеклі, - всього 18 км. від зруйнованого 4-го реактора, що «пашів» радіацією. Замість передбачуваних 25 днів Раду Семенович провів у тому пеклі не жалкуючи свого здоров’я 78 діб. Так було потрібно….
До рідного Карапчіва Раду Тимчук повернувся з Донецької області у 1999 році і ще ряд років працював єгерем у військовому лісництві. Так сталось, що вдруге одружився, а сім’ю незабаром поповнило радісне народження доньки. До слова, 16 березня Раду Семенович відзначив своє 69-тиріччя. Не змогли стояти осторонь і Голова ОТГ Георгій Лютик і Карапчівський староста Микола Скутарь, які відвідали пана Раду привітали його з днем народження, та поговорили про той час, який Раду Семенович згадує з блиском в очах тому що брав участь у такій великий і водночас трагічній для людства справі.
